Слухопротезирование пожилых людей

Людині, яка має добрий слух, практично неможливо зрозуміти складності та пригнічення того, хто втратив нормальне звукосприйняття. Спеціальна література докладно наводить безплідні спроби поставити себе на місце родича, що погано чує. На жаль, у переважної більшості уявлення про приглухуватість дуже зверхнє. Ця обставина, що є основою поведінки людей, які не страждають порушеннями слуху, пояснює психологію та соціологію приглухуватої людини, а крім того, дає ключ до розуміння психології слухового апарату.

Оточення людини, що погано чує

Особлива соціально-психологічна проблематика приглухуватості стає більш зрозумілою, якщо провести паралель між максимальними ступенями прояву порушень слуху і зору. Безумовно, за вагомістю зір перевершує слух, однак переживання повністю глухої людини майже порівняні з муками людини, що повністю сліпа.

Всі ми хоча б раз на собі відчували, як це — погано бачити. Згадайте безмісячні ночі, наприклад, і відсутність ліхтарів на дорозі, густий туман або пов’язку на очах, коли ви в дитинстві грали в піжмурки. Приклади можна наводити скільки завгодно довго, але факт залишається фактом: всі ми знаємо, в тій чи іншій мірі, звичайно, як почуває себе незряча людина. Обмеження і безпорадність, що йдуть поруч зі сліпою людиною, ми можемо собі уявити. Тому сліпі люди рідко в кого не викликають співчуття. Найчастіше, побачивши сліпого, ми поспішаємо надати йому допомогу і підтримку. Не варто забувати й про те, що сліпа людина, не зважаючи на втрату зору, все-таки залишається повноцінним членом спільноти, адже вона, завдяки наявності слуху, в змозі підтримувати соціальні зв’язки, її мозок отримує звукову інформацію і не втрачає здатності до комунікації.

Абсолютно інакше складається ситуація у глухої людини. Вона перебуває начебто у вакуумі: до її свідомості не доходить жоден звук ззовні, вона відділена від світу непроникною стіною. Причому ця картина триває довгий час, а не кілька хвилин або секунд. Людям, у яких слух в нормі, складно це уявити. Опускаючи повіки на очі, ми можемо деякий час перебувати в темряві, але з вухами такий фокус не вийде.

Наша слухова система завжди й скрізь перебуває в активному стані. Коли не спимо, ми сприймаємо інформацію на свідомому рівні, під час сну сприймаємо її несвідомо. Оглухла ж людина з часом забуває, як звучать ті або інші звуки, тому втрачає здатність відчувати. В решті решт навколишній світ стає чужим.

Якщо зі сліпими людьми в будь-який момент можна почати діалог, то з глухими поговорити не вдасться. Само собою, багато людей, втративши слух, роблять спроби читати по губах, і треба відзначити, що у деяких це виходить. Але такі випадки рідкість, тому що не всі приглухуваті можуть знайти в собі сили до навчання, до того ж на це знадобиться чимало часу.

Є ще одна важлива обставина, яка заважає приглухуватим пристосуватися до нових умов. Люди з нормальним слухом часто перебувають під впливом помилкових умовиводів, що не дає можливості їх побратимам з вадами слуху відчувати себе більш-менш комфортно.

Зі свідомого віку у нас склалася абсолютно хибна модель сприйняття. Зазвичай ми вважаємо, що дивна реакція (або ж повна її відсутність) на наші слова, звернені до співрозмовника, свідчать про неповагу до нас або несосвітенну дурість. Природно, що людина, яка не виправдала наших очікувань, автоматично викликає роздратування. В результаті частина оточуючих обходить таку людини стороною, не бажаючи мати з нею ніяких стосунків, а інша частина в обличчя або за спиною відпускає жарти та насмішки.

Картина складається, звичайно, більш ніж сумна, але приглухувата людина і сама сприяє нагнітанню обстановки. Вона повинна завжди пам’ятати, що людина з нормальним слухом насилу може уявити весь трагізм ситуації, тому що ніколи сама з цією проблемою не стикалася, і про суть питання здогадується, в кращому разі, лише теоретично. А адже, якщо б приглухуватий міг поглянути на себе з боку, очима оточуючих, то напевно б зрозумів, як комічно виглядає. Уповільнена реакція або взагалі її відсутність незмінно викликає посміх. Згадайте, як часто експлуатують образ глухої бабусі в кіно. Відповідаючи не до ладу на поставлені питання, вона змушує глядачів задихатися від нападів сміху. І це зовсім не означає, що глядачі жорстокі, не милосердні або погано виховані, просто виглядає весь цей фарс кумедно.

У повсякденному житті людина з порушеним слухом найчастіше стає ізгоєм. Її, так само як і розумово неповноцінних людей, суспільство відторгає та зневажає. Ми бачимо не ту реакцію, яку чекаємо, і миттєво, не задумуючись, відносимо таку людину до безглуздих, недолугих, не гідних нашого спілкування. Хоча приглухуватий часто може дати нам фору в галузі освіти, виховання, інтелекту і досвіду. Нам слід було б робити знижку на поганий слух цієї людини, а ми не бачимо різниці між дурістю і неможливістю чути. Неадекватна реакція — це не привід для засудження і навішування ярликів.

Зі свого боку туговуха людина, бачачи загальне презирство, починає думати, що обмеженість її слуху накладає на неї незмивну ганьбу. Переконавшись в цьому, вона наближається до того, щоб відчувати сором за нещастя, що її спіткало, і вчиняє безглузді спроби замаскувати свою втрату слуху. Іншими словами, йде на все, щоб припинити глузування та осуд.

Все вищеописане найбільш характерно для людей, що мають сенсоневральну приглухуватість. Це захворювання досить поширене в наш час і характеризується значним зниженням розуміння мовлення при незмінній гучності. Люди, які страждають сенсоневральною приглухуватістю, найчастіше висловлюють свою проблему такими словами: «Я чую, що ви говорите, але нічого не можу зрозуміти». Це свідчить про приглухуватість і вікові зміни, що з’явилися внаслідок впливу шуму, яких рідко кому з літніх людей вдається уникнути. У зв’язку з вищевикладеним само собою напрошується питання: якщо людина з незначним погіршенням слуху вже оцінюється оточуючими, як недалека і розумово відстала. Тоді які ж будуть відчуття тих, хто, не дивлячись на нормальне звучання, позбавлений можливості сприймати зміст сказаного? Реакція людини на усне мовлення буде або зовсім нейтральною, або буде вважатися оточенням безглуздою і незрозумілою.

Все це веде до труднощів не лише в родині, людину з поганим слухом чекають мало приємні сюрпризи, коли вона буде перебувати в громадському транспорті, в магазині та в трудовому колективі. А все через те, що її поведінка не вкладається в рамки, що прийняті серед більшості людей. Розуміння усного мовлення ми несвідомо вважаємо нормою, і тікаємо від людей, якщо вважаємо, що вони в норму не вписуються. Але все, що ми беззастережно приймаємо за відсутність ввічливості, поганий характер і недалекий розум, відбувається через порушення слуху.

Тепер нам зрозуміли причини, що обумовлюють відторгнення з боку соціуму та ізольованість слабочуючих, що виникає внаслідок цього. У свою чергу, останній відмовляється від усяких спроб інтегруватися назад у суспільство, що погіршує становище.

На превеликий жаль, приглухуватість найчастіше вибудовує нездоланні бар’єри між табором людей з нормальним слухом і тими, хто змушений терпіти незручності через порушений слух.

Психологія слухового апарату

Щоб краще бачити, люди зі слабким зором користуються окулярами. Бачачи на людині такий допоміжний засіб, навколишні відразу здогадуються про те, що її зір залишає бажати кращого. Слуховий апарат допомагає компенсувати порушення слуху, і при погляді на людину, що носить слуховий пристрій, ми розуміємо, що вона погано чує. Однак якщо окуляри асоціюються з розумом та інтелігентністю їх володаря, то слуховий апарат на позитивні думки зазвичай не наводить. Ви, можливо, здивуєтеся, дізнавшись, що в основній своїй масі люди з поганим слухом соромляться носити слухові апарати, вважаючи, що це свідчить не на їх користь. Як ні дивно, вони вважають – природно, без всяких на те підстав — що слуховий апарат може служити ознакою людини з недалеким розумом. Цей забобон спіймав у свої мережі навіть найосвіченіших, інтелігентних людей. Медики, вчені, люди з вищою освітою і неабиякими розумовими здібностями часто відмовляються від слухопротезування, побоюючись не дуже втішної громадської думки.

Проте, вихід з положення можна знайти. По-перше, сучасні слухові апарати не рівня своїм попередникам. Вони мініатюрні та з легкістю маскуються під колір шкіряного чи волосяного покриву. У жінок тут в принципі не може виникнути проблем, тому що слуховий пристрій не важко приховати під пишною зачіскою. По-друге, необхідно звернутися до розсудливості людини, що відмовляється від протезування, і наочно продемонструвати всі переваги, які дає слуховий апарат. Адже саме через поганий слух знижується самооцінка і руйнуються стосунки з оточенням. Тоді як слуховий апарат цю причину зможе знищити.

Дивовижні перетворення людина помітить вже в період реабілітації: зустрінуті на вулиці або на роботі люди перестануть її цуратися, підвищиться настрій, і знову перед очима члена суспільства, що вже занедбав себе, забовваніють райдужні перспективи. Фактично всі пацієнти, які зважилися на слухопротезування, відзначають значне поліпшення — як у психологічному відношенні, так і в фізичному.

Прагнення людей з туговухістю мати непомітні слухові апарати цілком можна зрозуміти, тим більше, що сьогодні так багато хороших виробників рекламують свою надзвичайно технологічну продукцію. Невидимий слуховий апарат ще десяток років тому навряд чи можна було відшукати, — а нині такі моделі продаються повсюдно.

Людина з поганим слухом повинна чітко усвідомити: малопомітний прилад і гарне звукосприйняття — це практично панацея в боротьбі з постійним перепитуванням і дратівливими співрозмовниками.

Потрібно пам’ятати, що придбання канального апарату пов’язане з деякими труднощами. Рясні вушні виділення часто забруднюють цей прилад, тому його доведеться з завидною регулярністю витягувати з вуха для очищення. І не факт, що це не трапиться в найвідповідальніший момент.

Останнє, але не менш важливе правило, про яке варто завжди пам’ятати: стандарти спілкування, нав’язані близьким оточенням, непогані в теорії, але малодійові практично, відійдуть на другий план, коли приглухувата людина продемонструє свою дієздатність у цій галузі. Тобто, покаже, що може нормально користуватися навичками мовленнєвої комунікації, в тому числі в складних акустичних обставинах, скажімо, при розмові з декількома співрозмовниками.

Вікова втрата слуху

Згідно зі статистичними даними, старша вікова група пацієнтів показує наступні результати тональної аудіометрії. При частоті 3 кГц відзначається сенсоневральний характер втрати слуху в 30 дБ. Якщо ці дані вірні для обох органів слуху, лікар буде наполягати на носінні слухового апарату.

Незважаючи на те, що переважна більшість людей похилого віку неухильно втрачає слухові здібності й, відповідно, відчуває потребу в слухових пристроях, термін «стареча приглухуватість» не має права на існування, тому що старість сама по собі втрати слуху, як це не вражає, викликати не може! В кінці 70-х років минулого століття вчені провели масштабне дослідження, в якому взяли участь мешканці однієї східноафриканської країни. Одне з незнайомих з цивілізацією племен, що населяють Судан, було обстежено за допомогою сучасної апаратури. Проведений експеримент шокував вчених: виявилося, що 80-річні старці в цьому племені мали стовідсотково нормальний високочастотний слух. Це відкриття дало підстави стверджувати, що втрата слуху відбувається зовсім не внаслідок настання старості, а внаслідок багаторазових шкідливих впливів, яким наші вуха змушені протистояти протягом усього життя. Сукупний ефект цих впливів і є результатом втрати звукосприйняття.

Таким чином, хоча сенсоневральну втрату слуху на частоті, що перевищує 1 Гц, і звуть віковою, вона є лише супутницею старіння, але ніяк не її наслідком.

Це підтверджує й те, що десята частина чоловіків, що досягли 70-річчя, чує краще, ніж майже половина тих, чий вік сягнув позначки в 50 років. Автори численних публікацій з піною на губах відстоюють думку, що втрату слуху можна пов’язувати тільки з віковими змінами, що відбуваються в людському організмі, та хворобами, які розвиваються у старому та зрілому віці. Насправді літні люди втрачають слух на високій частоті з причини патологій структури внутрішнього вуха. Це так само вірно, як те, що інсульт нерозривно пов’язаний з атеросклерозом.

Впливи, які викликають порушення слуху, мають різноманітний характер, а якщо їх декілька, то вони вдаряють по слуховій системі єдиним фронтом, що найстрашніше. Серед факторів, що призводять до втрати слуху, перше місце займають акустичне навантаження, яке особливо відчувається в мегаполісах, тютюнопаління, що призводить до судинних змін, наслідки інфекційних захворювань та імунні реакції. Найчастіше наявність одного з перелічених факторів не відображається на слуховій системі, однак, декілька чинників, що одночасно впливають на людину протягом багатьох років, призводять до хронічних захворювань слуху. До того ж різні люди мають різну стійкість до таких обставин. Якщо в одних внутрішнє вухо бореться доти, поки не закінчаться внутрішні резерви, то в інших піддається набагато швидше. Тому тут можна говорити про вроджені здібності, які або уповільнюють втрату слуху, або прискорюють її.

При віковій сенсоневральній втраті слуху має місце комплексна обмеженість. Симптоми такі:

  • пороги чутності в частотному діапазоні, що перевищує 1 кГц, знижуються, що впливає на розбірливість мови;
  • порушується надпороговий слух, що знову ж таки негативно впливає на сприйняття інформації;
  • посилюється центральна недостатність компенсації, що виявляється з часом все інтенсивніше.

Для усвідомлення сутності такого захворювання, як сенсоневральна приглухуватість, необхідно розуміти, що головним чином негативні фактори, присутні в житті людей, впливають на ЗВК — зовнішні волоскові клітини. Внаслідок цього ЗВК можуть бути повністю або частково зруйнуватися. Причому найчастіше плачевні наслідки шумів і шкідливого способу життя позначаються на тих волосках, які розташовуються на нижніх витках равлика. Ці волоски саме і обробляють звуки, що надходять на частотах понад 1 кГц. Через цю органічну причину й погіршується слух. Тональна аудіограма показує це погіршення наочно: на графіку ясно позначені пороги чутності. Річ у тому, що волоскові клітини попередньо підсилюють вхідні звуки, відхиляючи базилярну мембрану, тоді як при їх руйнуванні мембрана залишається незалученою.

Загиблі зовнішні волоскові клітини, як це не прикро, тягнуть за собою порушення функцій слухової системи, що в поєднанні утруднює розуміння мови.

Починаючи з 1 кГц падає крива чутності. Ця обставина неминуче веде до відриву від зони сприйняття високочастотних компонентів мовлення, відповідальних за сприйняття приголосних звуків. На голосних же звуках це відображається не так сильно, проте слід враховувати, що вони розташовані саме в низькочастотному діапазоні. Знання цих особливостей дає розуміння того, чому, втративши високочастотний слух, пацієнт позбавляється можливості сприймати тихо вимовлені слова. Лімітоване сприйняття приголосних робить мову нечіткою для нього. Якщо згадати, що приголосні у будь-якій мові переважають, стає зрозуміло, наскільки вони важливіше в плані розпізнавання мови.

Порогом чутності позначається якийсь рубіж між тим, що пацієнт чує нормально, і тим, що він розібрати вже не в змозі. Втрачені ЗВК — це головна причина втрати звукосприйняття там, де гучність сприймалася нормально; іншими словами, надзвичайно важливий надпороговий слух стає недоступним людині. У місцях з відсутніми ЗВК звук обробляється у внутрішньому вусі виключно завдяки пасивному руху рідини. Ці рухи, а також рух базилярної мембрани, викликає підніжна стремінцева платівка.

Відсутні волоскові клітини стократно знижують максимальне відхилення мембрани. Саме з цієї причини діагностують втрату слуху, що досягає в інших випадках 60 дБ. При зменшеній різкості відображення звуків знижується здатність людини до розрізнення частот, що й призводить, відповідно, до неможливості виділення звукових сигналів при наявності фонового шуму.

При загиблих ЗВК попередня обробка сигналу у внутрішньому вусі зазнає дегенеративних змін. Можна виділити три основні порушення, які в сумі своїй здатні вкрай небажано вплинути, що позначається на розумінні мови:

  • феномен прискореного наростання гучності (далі — ФПНГ). Хоча при загублених ЗВК пороги чутності й знижуються, але звукові сигнали в 100 дБ вухо сприймає. При цьому людина відчуває вкрай неприємні відчуття. У вигляді наочного прикладу можна привести таку, що стала вже класичною, картину. Якщо до літньої людини звернутися зі словами, що мають гучність в 50 дБ, вона вас не розчує. Коли ви спробуєте збільшити гучність крику до 90-100 дБ, то напевно почуєте роздратовану фразу: «не треба так кричати, я не глухий!». Суть ФПНГ у двох словах можна звести до того, що поріг чутності та поріг дискомфорту занадто далеко відстоять один від одного, що й народжує умови, при яких приголосні заглушаються голосними. А ця обставина негативно відбивається на розпізнаванні слів;
  • погіршення здатності до тимчасового розширення. Вухо, що нормально функціонує, блискавично пристосовується до чергування ледве чутних і гучних сигналів. Ця здатність допомагає розпізнавати слабкі мовні компоненти, що йдуть після тих, що звучать голосно. З втратою ЗВК процес розпізнавання стає значно повільнішим. Тому й виходить, що, наприклад, слова на кшталт «тому, тон, тост» пацієнт чує, як «то…». Погодьтеся, досить складно визначити зміст слова, не підозрюючи про його закінчення. Таким чином інформація спотворюється, що знову ж таки не сприяє кращому розумінню;
  • втрата можливості розрізняти частоти. В цьому випадку простежується ситуація, при якій відбувається маскування більш високих звуків більш низькими: ці звуки стають для пацієнта ледве помітними, а з часом і зовсім нечутними. Такий ефект має назву патологічно посиленого висхідного маскування. Це маскування призводить до погіршення розпізнавання голосних і знижує здатність фільтрувати мову в акустично складних умовах. А якщо врахувати, що в буденних обставинах шум присутній майже всюди, стає зрозумілим весь трагізм ситуації.

Не слід також забувати про центральний фактор втрати слуху – обмежену компенсацію. Здатність до швидкої компенсації периферичного сенсоневрального дефіциту, тобто, вміння заповнювати інформаційні прогалини, з роками зменшується в рази. Звичайно, не можна говорити про те, що це явище зачіпає всіх літніх людей, але все-таки у людей у віці ця схильність спостерігається частіше. З цієї причини 50-річний чоловік з діагностованою сенсоневральною приглухуватістю буде мати менші обмеження, ніж пацієнт, скажімо, 75-ти років з тим же захворюванням.

На закінчення можна з упевненістю сказати, що ефект експансії з супутніми йому погіршенням тимчасового дозволу і зниженим частотним розділенням, а також наявністю, крім іншого, вікової високочастотної втрати слуху і вікового ж зниження центральної компенсації, служать вагомою підставою для того, що багато літніх людей не мають можливості розпізнавати значення вхідних сигналів, хоча б і чутних з достатньою гучністю. На превеликий жаль, це незбагненно для громадян, що мають нормальний слух. Закиди сиплються на голови приглухуватих людей як з рогу достатку. «Ти спеціально допікаєш нас, змушуючи повторювати тобі одне і те ж по кілька разів!» «Перестань дратувати нас, це нестерпно, невже так складно зрозуміти, що від тебе потрібно?» – подібні фрази змушені вислуховувати пацієнти вдома. Навіть в інтелігентних родинах дорослі діти часто не можуть впоратися з емоціями й нерозумінням і необдумано ранять старих батьків такими виразами.

Кондуктивну приглухуватість не супроводжують надпорогові спотворення. Такий тип приглухуватості заведено з делікатністю іменувати «помилковим слухом». Тому виною занадто слабке порушення нормального стану внутрішнього вуха.

На початку XX століття багато літніх людей страждають від кондуктивної приглухуватості. Щоб хоч якось стабілізувати їх стан, були винайдені слухові апарати. Звичайно, в той час вони були досить примітивними, далекими від досконалості та спотворювали мову. Але більша частина осіб похилого віку, що мала сенсоневральну приглухуватість, все ж користувалася слуховими ріжками, тому що слухові апарати сприяли надмірному спотворенню, якого, навпаки, вони хотіли уникнути. А слухові ріжки хоч і досить слабо посилювали звуки, зате й спотворювали мову не занадто сильно. Слухові ріжки не відразу поступилися місцем слуховим апаратам. Ще у другій половині минулого століття налічувалися тисячі прихильників слухових ріжків, які геть відмовлялися від сучасних слухових апаратів на батарейках.

Детальну інформацію можна отримати в колл-центрі нашого ЛОР-центру для дорослих і дітей за номером телефону:

+38097 720 87 11

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *