По каким причинам снижается острота слуха

Мова в статті піде про проблеми, пов’язані зі слухом. Ми розглянемо, яким чином можна допомогти людям, що мають різні захворювання слухової системи. Медицина й техніка, що знаходяться сьогодні на високому рівні надають унікальні можливості для виявлення причин таких захворювань. Представлена нижче інформація допоможе людям зі зниженим слухом познайомитися з невідомою їм до цього моменту термінологією, прийнятою в середовищі фахівців-слухопротезистів, і одночасно отримати більше відомостей про сучасні розробки в галузі протезування.

Ми розберемося в складному і дивно влаштованому механізмі слухової системи та зупинимося на найбільш поширених причинах втрати гостроти звукосприйняття.

Як функціонує слухова система

Напевно більшості з нас відомо про те, що слуховий механізм містить кілька важливих і складних елементів. До складу зовнішнього вуха входять раковина і слуховий канал, але не весь, а тільки видима ділянка. Барабанна перетинка зі слуховими кісточками складають середнє вухо. Порожня всередині, закручена по спіралі трубка — це внутрішнє вухо. Слуховий нерв сусідить з равликом, всередині якого знаходиться рідина.

Коли молекули повітря починають коливатися, виникає звук. Щоб було зрозуміліше, можна згадати, що відбувається, коли у воду кидають який-небудь предмет: по водній гладінні у всіх напрямках розходяться хвилі. Подібно до цього поширюються звукові хвилі, вони так само йдуть врізнобіч від джерела, що їх викликає. Вушні раковини людини вловлюють ці вібрації й додатково підсилюють їх, особливому посиленню піддаються звуки мовлення. Зовнішній слуховий прохід служить провідником — з його допомогою звук досягає барабанної перетинки, яка є переддвер’ям середнього вуха.

Барабанна перетинка в результаті коливається, і ці коливання беруть на себе рухливі кісточки. Конструкція кісточок містить кілька елементів, що прилягають впритул до равлика. Це так звані молоточок, стремінце і ковадло, що слугують для посилення коливань. Рухоме стремінце змушує подібно хвилям коливатися рідину середнього вуха.

Далі естафету приймають волоскові клітини, що вистилають завиванець по всій його довжині. Вони вловлюють коливання і перетворюють їх на електричні імпульси, що перебувають у віданні слухового нерва. А слуховий нерв подає сигнал до головного мозку. Виходячи з того факту, що мозку доступні для сприйняття лише електричні сигнали, стає зрозумілою роль внутрішнього вуха. Він служить перетворювачем: перетворюючи механіку на електрику.

Тепер варто уточнити, яким чином мозку вдається ідентифікувати звуки. Річ у тому, що до складу слухового нерва входять мікроскопічно тонкі нервові волокна. У кожного такого волокна своя особлива роль. Наприклад, звуки, що передаються на низьких частотах — гудіння турбін або шум від автомобіля — передають волокна, розташовані у верхній частині завиванця. З іншого боку равлика, у її основини, розташовані волокна, що відповідають за передачу високочастотних звуків. Солов’їні співи та дитячі голоси, які ми чуємо, доводять до мозку саме вони. Виходить, що різні волокна реагують на звуки різної частоти електричним збудженням. Людський мозок інтерпретує ці відмінності, й таким чином ми можемо сказати, що саме чуємо в даний момент.

Однак здатністю розрізняти звуки функції мозку не вичерпуються. Необхідно розбиратися в змісті інформації, що надходить, чому сприяє унікальна конструкція внутрішнього вуха. З її допомогою значущі звуки вилучаються з шумового фону. Мозок активно користується накопиченою пам’яттю й досвідом, щоб осмислити почуте. Маленька дитина, наприклад, відповідно досвіду, може впізнавати голос батьків, навіть якщо зміст слів поки не розуміє.

Як проходить діагностика слуху

Насамперед необхідно згадати про найпоширеніший метод, за допомогою якого фахівець зможе оцінити міру зниження слуху. І хоча аудіометрія не відноситься до об’єктивних методів, вона дозволяє зрозуміти характер порушень. Лікарі залучають при обстеженні аудіометрію двох видів: тональну і мовну. У першому випадку пацієнту пропонується прослухати звуки на різній гучності, причому кожну частоту досліджують окремо. При мовній аудіометрії відтворюють слова і фіксують процентне співвідношення слів, які пацієнт сприймає.

До об’єктивних методів залучають три нижчевказаних. З їх допомогою досліджують слухову систему навіть у немовлят, які, природно, говорити поки не вміють:

  • реєстрація викликаних слухових потенціалів. Звуковий сигнал завжди змушує мозок активізуватися електричну активність і реєструють при цьому варіанті діагностики. Обстеження сприяє виявленню дефектів, що виникли в мозку, і порушень, що стосуються слухового нерва;
  • імпедансометрія. Коли виникає потреба оцінити рівень рухливості барабанної перетинки, застосовують це дослідження. За допомогою імпедансометрії можна також побачити, чи є в середньому вусі рідина та скільки її;
  • отоакустична емісія. Даний вид діагностики необхідний для виявлення даних про функціонал равлика. Крім того, стає зрозумілим, чи в порядку волоскові клітини.

Який конкретно вид діагностики підходить пацієнту, вирішує тільки фахівець. У деяких випадках проводиться одночасно кілька обстежень.

Типи втрати слуху

Фахівці позначають різні збої в роботі слухової системи терміном «приглухуватість». Якщо порушення виникло внаслідок перешкод на шляху посилення звуку, його називають кондуктивним. Приглухуватість може з’явитися з кількох причин:

  • сірчані пробки в зовнішніх слухових проходах;
  • дефекти зовнішнього вуха, викликані генетичними факторами;
  • порушення рухливості кісточок, тобто отосклеротичні явища;
  • травмовані барабанні перетинки.

При перелічених видах приглухуватості проблема вирішується оперативно. Іноді призначають носіння слухового пристрою, щоб посилити звуки, однак це трапляється досить рідко.

Буває також приглухуватість, при якій налагоджений перетворювальний процес порушується. Такий вид втрати слуху лікарі називають сенсоневральним. При цьому захворюванні звукосприйняття не тільки значно звужується, але й до всього іншого спотворюється. Відбуваються зміни в порогах чутності. Туговуха людина отримує дуже неприємні відчуття, якщо звуки, що надходять, перевищують 100 децибелів. Крім того, перебуваючи в умовах підвищеного шуму, вона відчуває труднощі зі сприйняттям мови.

Сенсоневральний тип приглухуватості може з’явитися як наслідок перенесених невритів, після хвороби Меньєра і з виникненням пресбіакузиса. Пресбіакузис пов’язаний з віковими змінами в будові та функціоналі вуха.

Сенсоневральну приглухуватість не вилікувати, вдаючись до операції. Спеціаліст під час вибору апарату для пацієнта, що має сенсоневральну приглухуватість, зобов’язаний простежити за наявністю високоточних електросхем. Дотримання цієї умови стане гарантом того, що характерні риси слуху пацієнта можна буде скоригувати.

Особливий різновид втрати слуху становить змішана приглухуватість. При такому захворюванні наявний симбіоз двох вищезгаданих видів порушення слуху. Цьому типу приглухуватості притаманний равлик, інфікований внаслідок хронічного запалення. Крім цього, мають місце вікові фактори. Вони надають різко негативний вплив на наявний отосклероз за умови, що останній неоперований. Проблему необхідно вирішувати шляхом призначення слухових апаратів.

Люди з повною глухотою зустрічаються надзвичайно рідко. Викликає її двостороння деградація клітин равлика, що беруть участь в сприйнятті звуків. У деяких хворих деформується також й слуховий нерв. Відновлення звукосприйняття можливо лише, якщо простимулювати слуховий нерв. Для цього застосовуються імпланти, які заглиблюють в кістку черепа. За допомогою електрода імпульс подається на слуховий нерв. Реабілітація після імплантації кохлеарних і стволомозкових імплантів характеризується складністю та тривалістю.

Однак значна частина порушень компенсується за допомогою носіння слухових апаратів.

Детальну інформацію можна отримати в колл-центрі нашого ЛОР-центру для дорослих і дітей за номером телефону:

+38097 720 87 11

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *